Всі публікації з тегом Чеченські щоденники

Поліна Жеребцова - письменниця-документалістка, журналістка. Народилася в Чечні, місто Грозний. Це ексклюзивне інтерв'ю на NikopolToday. З початку російської агресії, 1994 року, 9-річна дівчинка почала записуати все, що відбувається довкола. У жовтні 1999 року внаслідок ракетного удару, дівчина отримала осколкове поранення. Авторка чеченських щоденників 1994-2004. Щоденник містить розповіді про жахи війни, пережиті нею особисто. Документалістика Поліни Жеребцової перекладена на 10 мов. В 2013 році письменниця і правозахисниця отримала політичний притулок у Фінляндії, оскільки зазнала переслідувань з боку влади на росії. Займається правозахисною діяльністю та викладає в університеті. — Російська сторона виправдовує свій напад на Ічкерію захистом російськомовного населення від геноциду. Наскільки це твердження правдиве/брехливе? (NT, кор. Аліна Забрейко) — На початку війни населення Чеченської республіки було багатонаціональним. Загалом це 300 тисяч не вайнахських народів (росіяни, вірмени, українці, грузини, татари). Вони тут жили вже в п'ятому поколінні, аж тут в 1991 на їх голови почали летіти авіабомби. Будинки падали як паперові, а під уламками - люди. Чеченці намагалися евакуювати своїх родичів - жінок та дітей. Виїхати вдалося не всім. Всі, хто залишився, стали живим щитом у палаючому заблокованому місті. Залишилося переважно російськомовне населення. У Грозному було багато цивільних з дітьми. Кремль це не зупинило. Нещадні бомбардування просто знищували місто і його мешканців. — Більшість ЗМІ у період правління Кучми та Януковича поширювали наратив про російську армію як рятівників цивільного населення. Чи є у Вас особиста історія, яка заперечує російську пропаганду? — У 2000 році під час Другої чеченської війни російські найманці розстріляли чеченця, росіянина та інгуша. Злочинці кинули фразу, що це "заради інтернаціоналу". І таке через роки повторилося в Бучі. У січні 2000 року російські солдати виставили у шеренгу мене з сусідами і лякали нас розстрілом. Згодом сказали, що пожартували. У цій "черзі" були дві російські сім'ї, одна чеченка, даргінка, літня жінка Ніна з українським корінням, її подруга білоруска Стася, я і моя мама, а також російсько-інгушська сім'я з маленьким хлопчиком. — Який портрет воєнного злочинця: чи схожий він на опис Славенки Дракуліч "вони б і мухи не образили"? — На початку війни злочинці відчули безкарність і відсутність контролю. Невайнахське населення опинилося між двох вогнів: на них нападали місцеві банди і під прикриттям помсти москві займалися мародерством; російські військові катували та вбивали все населення і не зважали на національність. Такі факти замовчують в росії. Про це не прийнято говорити в Чечні. Я все пам'ятаю. Мої свідчення не вигідні жодній зі сторін. Все ж таки більшість чеченців ризикували своїм життям заради порятунку невайнахських земляків. — Яка реакція росіян на Ваші книги? Правда про війну не вигідна більшості і її не хотіли слухати. Також намагалися позбавитися від Вас як від неугодного свідка.  — Почали розповсюджувати брехню, що мене не існує і щоденник - вигадка. Від такого потоку дезіінформації врятували міжнародні журналісти. Я все пам'ятаю і для всіх я невигідний свідок. Злочинці бояться правди. Тому була атака різних ботів та тролів. Схоже, що це брудна робота російських спецслужб. — Як щодо путіна… — Чеченську війну почав Єльцин. Його всі проклинали. Путін продовжив його політику з більшою жорстокістю, готовий вбивати всіх заради досягнення своєї мети. — А про кадирова... — Кадиров яскравий представник свого клану. Він править як представник східної деспотії. Для європейців чеченська ментальність залишається незрозумілою і їм важко обрати модель поведінки з такими лідерами. Не можна говорити, що кадирівці не-чеченці. Просто цей клан зробив вибір - воювати на боці російських злочинців. — Колись комітет солдатських матерів намагався зупинити війну в Ічкерії. Чому сучасні російські матері поводяться інакше? Тоді матусі приїжджали шукати залишки своїх синів у далекі аули. Зараз багато жінок відмовляються від власних дітей. Яка ж причина такої дегуманізації? — Це вина брудних пропагандистів та їх брехні. На жаль, навіть розумні люди піддалися впливу. Моя мама опинилася в селі на півдні росії серед тих, хто воював як найманці чи строковики в Чечні та їх родичів. Її сприймали як чужачку. У неї російське прізвище, але хустка на голові. Згодом до неї звикли. Періодично знаходилися особи, які називали маму "чорною" та кидали бойові гранати у вікно. Окрім цього, такі радикали пишалися своїми злочинами в Чечні. Декілька російських хлопців вчинили самогубство після досвіду бойових дій. Його батьки зверталися за допомогою, коли сина мучили кошмари і всі ознаки ПТСР. Лікарі відмахувалися і говорили "само прайдьот". Хлопець застрелився. В однієї літньої пари забрали єдину дитину, порушивши закон. У військоматі вимагали хабара, а в пенсіонерів не було коштів. Свого сина вони не впізнали - хлопець звтратив глузд. Зараз війна в Україні масштабніша і охопить більшу кількість людей. Це призведе до більш жахливих наслідків, особливо для росії. Всі ці травмовані хлопці повернуться і без належної психіатричної допомоги будуть чинити нові злочини. Вони підуть працювати в тюрми і поліцію. Будуть займатися бандитизмом. Я найбільше співчуваю цивільним, які найбільш беззахисні перед обличчям війни. — Воєнні злочини не мають строку давності. Їх наслідки відчувають декілька поколінь? — Війну неможливо завершити простою заявою чи підписанням договорів. Ті, хто вижив, назавжди запам'ятають цей досвід. Все продовжується в головах людей у формі ПТСР*. Війни негативно впливають на етику у суспільстві, бо виживають ті, хто має ресурс - сильніші. Також бойові дії призводять до міграційних процесів, технічних революцій та винайдення нових тактик. Все ж таки війна не робить нікого кращим з моральної точки зору, оскільки калічить душі та тіла і знищує найцінніше.   *ПТСР- посттравматичний стресовий розлад після військових дій або інших жахливих подій.